Закони розумно організованого
Пам’ятайте, що навчання — один із найскладніших видів праці, а розумові сили й здібності дітей не однакові.
Не можна вимагати від дитини неможливого. Важливо визначити, на що він здатен у даний час навчальної діяльності, як розвивати його розумові здібності.
Навчання не сприяє розвитку, якщо воно вимагає від нього механічної роботи, зазубрювання, а не напруження розумових сил, пізнавальної активності, мислення та дії.
Найпростіший метод виховання, що не вимагає ні часу, ні розуму — побити дитину й цим озлобити її чи зламати. Виключайте опіку, крик, насилля й командно-наказовий тон. Вони викликають протидію дітей, психічні травми, придушують бажання та інтерес, примушують шукати порятунок в обмані.
Розвивайте цікавість, інтелектуальні бажання, ініціативу й самостійність дитини в навчанні та в усіх її справах.
Пам’ятайте, що згідно з науково обґрунтованими нормами, над виконанням усіх домашніх завдань учень першого класу має працювати не більше однієї години, 2-го класу — 1,5 години, 3 – 4 класів — до 2-х годин, 5 – 6 класів — до 2,5 години, 7 класу — 3-х годин, 8 – 11 класу — 4-х годин.
Привчайте дітей користуватися годинником і не дозволяйте сидіти над виконанням домашнього завдання більше встановленого часу. Це відіб’ється на їхньому здоров’ї та розумовому розвитку.
Не примушуйте учня писати в чернетках, переписувати виконане ним завдання — це призводить до перевтоми, викликає відразу до навчання.
Не хвилюйтесь, якщо ваша дитина отримає за виконану роботу не таку оцінку, як вам би хотілося. По-перше, оцінка має виховну роль, а по-друге, це не остання робота й не остання оцінка.
Дайте дитині можливість самостійно пізнати радість успіху в навчанні, визначити індивідуальну стежку в розумовій праці.
Перевіряйте виконані дітьми домашні завдання, особливо на першому етапі навчання. Але вашими оцінками має бути „задоволений” та „не задоволений”. Можна додати слово „дуже”. І будьте впевнені, що завтра ваша дитина буде дуже старатися, щоб ви були нею задоволені.
Здоров’я дитини — крихка кришталева куля, а тримають її три атланти: спадковість, спосіб життя й середовище. Організуйте правильний режим життя, харчування й відпочинку дітей.
Організовуючи різні ігри й види навчальних занять дітей, приділяйте увагу фізичному розвитку й особливо розвитку дрібних м’язів (пальців та рук). Від цього залежить почерк дитини, якість малювання, креслення, ігри на музичних інструментах.
Обов’язково помічайте й заохочуйте навіть мало помітні успіхи дітей у навчанні й поведінці, використовуючи для цього слова похвали, поцілунки й різні види морального заохочення.
Батько й мати — найкращі вихователі, вони повинні впливати на поведінку своїх дітей навіть тоді, коли їх немає вдома.
Із зони військового конфлікту чоловіки повертаються іншими. Побачене та пережите там вже ніколи не зітреться з їхньої пам’яті. «При поверненні, навіть у відпустку, емоції складно контролювати.
Важливішим за все, після зустрічі Героїв, потім прийняти їх такими як вони є: надломленими, із тріщинками і шрамами, з їх страхами і переживаннями. Звичайно, це буде важко, важко в рамках розуміння тієї норми, тієї нормальності до якої ми звикли в мирній ситуації. Але їх норма змінилась і ці зміни допомогли не тільки вижити, але й захистити нас. І коли в кафе від того, що лопнула повітряна кулька у вашої дитини, хтось із відвідувачів упаде під стіл, женіть від себе думки, що це щось ненормальне. Просто простягніть руку, щоб зручніше було піднятися, знайдіть слова підтримки та вдячності і приростіть кавою.
Для будь-якого солдата важливо, щоб суспільство визнало свою причетність до бойових дій, адже кожен з нас тримав зброю разом із цими солдатами, більше того цю зброю дали їм ми і ми відправили воювати (за цінності, ідеали, за краще життя). Прийнявши цю відповідальність на себе суспільство розділить тягар разом з бійцями і їм від того стане легше. Також важливим для оздоровлення учасників бойових дій стане подальше слідування тим цінностям, за які вони воювали, втрачали своє здоров’я та побратимів.
Учасникам бойових дій досить важко ділитися тим, що вони пережили. Але якщо вони діляться – то важливо вислухати, прийняти все, що вони розповідають, бо якщо цього не зробити, солдати починають відчувати себе чужими у суспільстві заради якого воювали. Наслідки цього відчуження можуть бути найсерйознішими, такими як алкоголь, наркотики, самоушкоджуюча поведінка, суїцид, участь у кримінальних угрупуваннях. У той же час солдат, що розповідає про свій, часто дуже особистий досвід, знову стає частиною суспільства. Одночасно він нагадує суспільству, що і воно несе відповідальність за його вчинки. Цю відповідальність прийняти нелегко, але зробити це необхідно для нормального соціального розвитку держави в період після військового конфлікту.
Чим більше бійці говорять про війну, тим більше шансів, що вони на цьому не зацикляться. Та це не значить, що ви маєте ходити слідом і постійно розпитувати. Та й на ваше питання «Як там?» ви побачите або повний ігнор, або в кращому випадку почуєте: «Там війна. Там убивають», а потім все одно ігнор. І це є нормальною реакцією, адже все що він робив на війні іде врозріз із тими цінностями, які були «до». І там в глибині душі іще іде війна між тим «було до» і що «є зараз». І ця внутрішня війна пожирає всі доступні ресурси. Тому, важливо починаючи розмову про ті події із своїм другом, сином, чоловіком, братом розпочати з більш ресурсних речей. Як от, наприклад: «Слухай, брате, я тут бачив, різні фотки в Інтернеті, що ви там і вареники ліпили. Розкажи про це, про ті часи, коли ставало тихо». А потім можна додати «Мабуть, у вас і якість смішні випадки бували, можеш пригадати?» Розпочавши розповіді про такі речі ваша близька людина отримає певний позитивний заряд від того, що інколи не все так і погано було, а потім сама почне розказувати і про більш жахливі речі. І ваша задача тоді просто слухати і підтримувати: «Так, це було жахливо», «Як тяжко», «Ти розказуєш, а в мене ком в горлі», «Я б сама злякалась», «Ух, зрадники» і т.п. Не вступайте в конфронтацію, навіть, якщо ви думаєте по іншому. Ваша задача зараз не добитися правди, а допомогти висловитися: «Справді? А він що?», «А ти що?» Важливим є і тілесний контакт: взяти за руку, покласти руку на плече, погладити волосся. І головне не лякатися сліз. Сльози – це очищення і полегкість.
Війну не можна передати повністю за допомогою слів і повідомляти буквально все, що твориться на фронті. Не потрібно детально розпитувати лише заради цікавості, це не «мемуари на словах.
2. Ніколи людина, яка не брала участь в бойових діях, скільки б бажання, розуму, знань у неї не було, не зрозуміє бійця. Навіть не намагайтеся.
3. Не поводьтеся з бійцем як з інвалідом.
4. НЕ провокуйте на агресію.
5. Увагу воїнові потрібно приділяти. Це дуже важливо. Більшість чоловіків, які пішли на війну, зробили це ради вас, близьких, Батьківщини, яку все одно асоціюють з людьми, яких знають. І навіть ті, кого призвали на підставі мобілізаційного розпорядження, все одно, пішли в армію ради когось і чогось. Не ігноруйте людей у формі, говоріть слова пошани і захоплення, пропонуйте допомогу (будь-яку, аж до консультацій, завозу продуктів, просто дайте пляшку води і тому подібне).
6. Не запитуйте наступне:
• Скільки ти завалив?
• Як ти?
• Як це вбивати?
• Як ти тепер жити будеш (маючи на увазі діяння на війні)?
Намагайтеся не використовувати слово “тримайся”.
7. Не заводьте розмову про теорію змови.
8. Не починайте розповідати як там на фронті важко, про іржаві патрони, про те які москалі сильні, і як багато тупості і т. п. Це смішно. Ви там не були.
Чи є виключення?
5. Як зрозуміти, що ваша дитина гіперактивна?
7. Як підтримати дитину в період адаптації до школи?
Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.