/Files/images/psiholog/poradi_batkam.jpg

/Files/images/psiholog/moyasemia.jpg

Дитина — дзеркало життя своїх батьків. Як у краплині роси відбивається сонце, так у дітях відбивається вся організація життя сім’ї.




Рекомендації батькам майбутніх першокласників

/Files/images/psiholog/FB_IMG_1587963682787.jpg

/Files/images/psiholog/FB_IMG_1587963677910.jpg

/Files/images/psiholog/FB_IMG_1587963680064.jpg


/Files/images/1_bezpechniy_n/94143806_2551053245000312_8539927042232156160_n.jpg

/Files/images/1_bezpechniy_n/94786297_2551053288333641_2491390441124003840_n.jpg

/Files/images/1_bezpechniy_n/94127899_2551053355000301_8228867239864958976_n.jpg

/Files/images/1_bezpechniy_n/94235872_2551053411666962_4864301318874857472_n.jpg


Закони розумно організованого

сімейного виховання школярів.

  1. Пам’ятайте, що навчання — один із найскладніших видів праці, а розумові сили й здібності дітей не однакові.

  2. Не можна вимагати від дитини неможливого. Важливо визначити, на що він здатен у даний час навчальної діяльності, як розвивати його розумові здібності.

  3. Навчання не сприяє розвитку, якщо воно вимагає від нього механічної роботи, зазубрювання, а не напруження розумових сил, пізнавальної активності, мислення та дії.

  4. Найпростіший метод виховання, що не вимагає ні часу, ні розуму — побити дитину й цим озлобити її чи зламати. Виключайте опіку, крик, насилля й командно-наказовий тон. Вони викликають протидію дітей, психічні травми, придушують бажання та інтерес, примушують шукати порятунок в обмані.

  5. Розвивайте цікавість, інтелектуальні бажання, ініціативу й самостійність дитини в навчанні та в усіх її справах.

  6. Пам’ятайте, що згідно з науково обґрунтованими нормами, над виконанням усіх домашніх завдань учень першого класу має працювати не більше однієї години, 2-го класу — 1,5 години, 3 – 4 класів — до 2-х годин, 5 – 6 класів — до 2,5 години, 7 класу — 3-х годин, 8 – 11 класу — 4-х годин.

  7. Привчайте дітей користуватися годинником і не дозволяйте сидіти над виконанням домашнього завдання більше встановленого часу. Це відіб’ється на їхньому здоров’ї та розумовому розвитку.

  8. Не примушуйте учня писати в чернетках, переписувати виконане ним завдання — це призводить до перевтоми, викликає відразу до навчання.

  9. Не хвилюйтесь, якщо ваша дитина отримає за виконану роботу не таку оцінку, як вам би хотілося. По-перше, оцінка має виховну роль, а по-друге, це не остання робота й не остання оцінка.

  10. Дайте дитині можливість самостійно пізнати радість успіху в навчанні, визначити індивідуальну стежку в розумовій праці.

  11. Перевіряйте виконані дітьми домашні завдання, особливо на першому етапі навчання. Але вашими оцінками має бути „задоволений” та „не задоволений”. Можна додати слово „дуже”. І будьте впевнені, що завтра ваша дитина буде дуже старатися, щоб ви були нею задоволені.

  12. Здоров’я дитини — крихка кришталева куля, а тримають її три атланти: спадковість, спосіб життя й середовище. Організуйте правильний режим життя, харчування й відпочинку дітей.

  13. Організовуючи різні ігри й види навчальних занять дітей, приділяйте увагу фізичному розвитку й особливо розвитку дрібних м’язів (пальців та рук). Від цього залежить почерк дитини, якість малювання, креслення, ігри на музичних інструментах.

  14. Обов’язково помічайте й заохочуйте навіть мало помітні успіхи дітей у навчанні й поведінці, використовуючи для цього слова похвали, поцілунки й різні види морального заохочення.

  15. Батько й мати — найкращі вихователі, вони повинні впливати на поведінку своїх дітей навіть тоді, коли їх немає вдома.


Памятка для сімей військовослужбовців, які повернулися із зони АТО (вкладення)

ЯК БУТИ ПІСЛЯ ПОВЕРНЕННЯ РІДНИХ ІЗ ЗОНИ ВІЙСЬКОВОГО КОНФЛІКТУ

Із зони військового конфлікту чоловіки повертаються іншими. Побачене та пережите там вже ніколи не зітреться з їхньої пам’яті. «При поверненні, навіть у відпустку, емоції складно контролювати.

Важливішим за все, після зустрічі Героїв, потім прийняти їх такими як вони є: надломленими, із тріщинками і шрамами, з їх страхами і переживаннями. Звичайно, це буде важко, важко в рамках розуміння тієї норми, тієї нормальності до якої ми звикли в мирній ситуації. Але їх норма змінилась і ці зміни допомогли не тільки вижити, але й захистити нас. І коли в кафе від того, що лопнула повітряна кулька у вашої дитини, хтось із відвідувачів упаде під стіл, женіть від себе думки, що це щось ненормальне. Просто простягніть руку, щоб зручніше було піднятися, знайдіть слова підтримки та вдячності і приростіть кавою.

Для будь-якого солдата важливо, щоб суспільство визнало свою причетність до бойових дій, адже кожен з нас тримав зброю разом із цими солдатами, більше того цю зброю дали їм ми і ми відправили воювати (за цінності, ідеали, за краще життя). Прийнявши цю відповідальність на себе суспільство розділить тягар разом з бійцями і їм від того стане легше. Також важливим для оздоровлення учасників бойових дій стане подальше слідування тим цінностям, за які вони воювали, втрачали своє здоров’я та побратимів.

Учасникам бойових дій досить важко ділитися тим, що вони пережили. Але якщо вони діляться – то важливо вислухати, прийняти все, що вони розповідають, бо якщо цього не зробити, солдати починають відчувати себе чужими у суспільстві заради якого воювали. Наслідки цього відчуження можуть бути найсерйознішими, такими як алкоголь, наркотики, самоушкоджуюча поведінка, суїцид, участь у кримінальних угрупуваннях. У той же час солдат, що розповідає про свій, часто дуже особистий досвід, знову стає частиною суспільства. Одночасно він нагадує суспільству, що і воно несе відповідальність за його вчинки. Цю відповідальність прийняти нелегко, але зробити це необхідно для нормального соціального розвитку держави в період після військового конфлікту.

Чим більше бійці говорять про війну, тим більше шансів, що вони на цьому не зацикляться. Та це не значить, що ви маєте ходити слідом і постійно розпитувати. Та й на ваше питання «Як там?» ви побачите або повний ігнор, або в кращому випадку почуєте: «Там війна. Там убивають», а потім все одно ігнор. І це є нормальною реакцією, адже все що він робив на війні іде врозріз із тими цінностями, які були «до». І там в глибині душі іще іде війна між тим «було до» і що «є зараз». І ця внутрішня війна пожирає всі доступні ресурси. Тому, важливо починаючи розмову про ті події із своїм другом, сином, чоловіком, братом розпочати з більш ресурсних речей. Як от, наприклад: «Слухай, брате, я тут бачив, різні фотки в Інтернеті, що ви там і вареники ліпили. Розкажи про це, про ті часи, коли ставало тихо». А потім можна додати «Мабуть, у вас і якість смішні випадки бували, можеш пригадати?» Розпочавши розповіді про такі речі ваша близька людина отримає певний позитивний заряд від того, що інколи не все так і погано було, а потім сама почне розказувати і про більш жахливі речі. І ваша задача тоді просто слухати і підтримувати: «Так, це було жахливо», «Як тяжко», «Ти розказуєш, а в мене ком в горлі», «Я б сама злякалась», «Ух, зрадники» і т.п. Не вступайте в конфронтацію, навіть, якщо ви думаєте по іншому. Ваша задача зараз не добитися правди, а допомогти висловитися: «Справді? А він що?», «А ти що?» Важливим є і тілесний контакт: взяти за руку, покласти руку на плече, погладити волосся. І головне не лякатися сліз. Сльози – це очищення і полегкість.

ЯК РОЗМОВЛЯТИ З БІЙЦЕМ

1. Усього вам знати не треба.

Війну не можна передати повністю за допомогою слів і повідомляти буквально все, що твориться на фронті. Не потрібно детально розпитувати лише заради цікавості, це не «мемуари на словах.

2. Ніколи людина, яка не брала участь в бойових діях, скільки б бажання, розуму, знань у неї не було, не зрозуміє бійця. Навіть не намагайтеся.

3. Не поводьтеся з бійцем як з інвалідом.

4. НЕ провокуйте на агресію.

5. Увагу воїнові потрібно приділяти. Це дуже важливо. Більшість чоловіків, які пішли на війну, зробили це ради вас, близьких, Батьківщини, яку все одно асоціюють з людьми, яких знають. І навіть ті, кого призвали на підставі мобілізаційного розпорядження, все одно, пішли в армію ради когось і чогось. Не ігноруйте людей у формі, говоріть слова пошани і захоплення, пропонуйте допомогу (будь-яку, аж до консультацій, завозу продуктів, просто дайте пляшку води і тому подібне).

6. Не запитуйте наступне:

• Скільки ти завалив?

• Як ти?

• Як це вбивати?

• Як ти тепер жити будеш (маючи на увазі діяння на війні)?

Намагайтеся не використовувати слово “тримайся”.

7. Не заводьте розмову про теорію змови.

8. Не починайте розповідати як там на фронті важко, про іржаві патрони, про те які москалі сильні, і як багато тупості і т. п. Це смішно. Ви там не були.

Чи є виключення?

Звичайно, є. Деяким подобається розбурхувати старі рани, і вони отримують задоволення від жаху в очах цивільних. Я пережив, і ви переживайте – приблизно так. Свого роду захисна реакція. Є хлопці, які не були на передовій, але при цьому є бійцями (санчастина, бухгалтерія, зв’язок і т. п.). Розумні і порядні мовчать і не видають чужі розповіді за свої, але є і інші

ПОРАДИ ПСИХОЛОГА ДЛЯ БАТЬКІВ УЧНІВ ПІД ЧАС КАРАНТИНУ

/Files/images/foto/1424785549_na-sayt-24.02-pg.jpg

Для підтримання позитивного емоційного стану та змістовного наповнення дозвілля дітей шкільного віку потрібно:дотримуватися встановленого режиму дня учня,контролювати час відведений для шкільних занять (дітям 7-9-х класів – не менше 3 год.,а 10-12-х класів – не менше 4 год.) 1,5 - 2 години дитина повинна гуляти на свіжому повітрі, доручити дитині вологе прибирання та провітрювання своєї кімнати кожного дня, контролювати час перебування дитини біля комп’ютера та телевізора,цікавитися кожного дня з ким і як дитина проводить своє дозвілля.




ВЕДЕМО ДИТИНУ В ПЕРШИЙ КЛАС

ПАМ'ЯТКА БАТЬКАМ ПЕРШОКЛАСНИКА

/Files/images/psihologi/Untitled-6.jpg

/Files/images/psihologi/Untitled-7.jpg

/Files/images/psihologi/Untitled-9.jpg

/Files/images/psihologi/59444225.jpg

/Files/images/psihologi/clip_image0091.jpg

Програма профілактики суїцидальної поведінки

  1. Які ви батьки?
  2. Як навчити дитину успішно виконувати домашнє завдання
  3. Як вберегти дітей в інтернеті - поради батькам
  4. Десять способів мирного спілкування з дитиною підліткового віку

/Files/images/гипер.jpg 5. Як зрозуміти, що ваша дитина гіперактивна?

/Files/images/гипер1.jpg 6. Чим відрізняється гіперактивна дитина від активної?завантажити

7. Як підтримати дитину в період адаптації до школи?

8.Деякі порадищодо спілкування і виховання гіперагресивної дитини

«Створення психологічного комфорту в сім’ї як запорука подальшої успішності дитини»

Психологічний комфорт – це відчуття задоволення, прийняття оточення, відповідності
стану індивіда до навколишніх умов існування. Якщо змалечку дитину виховувати
в атмосфері любові та взаємопорозуміння, вона виросте чуйною та доброзичливою.
Якщо ж батьки зривають на ній всі свої невдачі й подають приклад стосунків, не гідний
наслідування, то дитина зростає нечуйною, черствою, а іноді жорстокою у ставленні до
інших(до тварин, рослин, людей), із проблема у розвитку не лише морально – ціннісної
сфери особистості, а й емоційно вольової, пізнавальної.

Мама для дитини – перший психологічний захист. У дітей, розлучених з мамою у
ранньому віці, навіть на короткий термін, виникає депресія, а іноді, як наслідок, синдром
недорозвиненості. Причина – збіднілий емоційний світ людини, брак спілкування та
уваги. Якщо мати та близькі люди не застосовують у спілкування з дитиною тілесного фізичного контакту, прогладжування, усмішок, похвали, то у дітей виявляється більше поведінкових відхилень від норми, ніж у тих, які виховуються у сім’ї, що намагається
створити психологічно комфортне середовище для зростання малюка.

Дитину навчаєте, що її оточує. Якщо малюка часто критикують, то, відповідно, навчають осуджувати; демонструють ворожість – учать битися; висміюють – дитина буде несміливою, невпевненою у собі, з комплексом неповноцінності; якщо ж часто соромлять, то прививають комплекс провини; якщо хоча б іноді бувають поблажливими, то виховують дитину терплячою; хвалять – навчають оцінювати; чесні з дитиною - вчать справедливості й відповідальності; намагаються створити для малюка безпечне середовище – вчать вірити в себе і в людей; намагаються створити атмосферу дружби та взаєморозуміння – вчать знаходити любов у світі; привчають до колективної праці – дають відчуття власної значущості (дитина почувається потрібною); доброзичливо ставляться до інших – виховують емпатійну особистість (з наданням можливості допомоги) до тих, хто цього потребує, – рослина, тварина чи людина – матимуть гарантовану поміч від власної дитини в майбутньому, оскільки виростять її небайдужою;
звертають увагу на гарні речі – розвивають естетичний смак.

Зауважмо також, що психологи доводять: що вищий естетичний рівень сприйняття у дітей, то менше емоційних розладів у дитини. Отже, якою виросте наша дитина, залежить повністю від того, які умови ми їй створюємо, які речі вона вважатиме для себе прийнятними і комфортними, а які ні. Щоб малюк комфортно почувався у суспільстві, ми повинні прививати йому не словами, а власними вчинками, діями такі норми суспільної моралі, як чесність, відповідальність, відчуття власної гідності, працьовитість, терпіння, совість, почуття обов’язку, вміння співпереживати, доброзичливість, благо чинність тощо. Норми моралі мають слугувати духовному росту особистості. Також, щоб створити комфортні умови існування дитини, нам слід змалку привчати її до праці й до організації
цієї праці.

Що є основою психологічного комфорту?

1. Створення психологічного клімату в колективі (групі), спрямованого на позитивні емоції, вчинки, інтереси, на формування відчуття позитивної перспективи длярозвитку групи загалом та кожного з її членів зокрема.

2. У дитини не повинно згасати бажання посміхатися. Вона не має боятися відерто показувати свої емоції – плакати, сміятися, нудьгувати. Дитина не повинна щось із себе вдавати, а має бути сама собою.

3. Кожна дитина повинна відчувати, що їй раді, що вона бажана, не просто потрібна, а необхідна для цієї групи.

4. Соціальний контроль не має характеризуватися жорстокістю стосовно виловлювань, побажань, критичних зауважень членів групи.

5. Не можна обмежувати волю дитини. Усі дії, які вона чинитиме, повинні йти від власної ініціативи.

6. Слід підтримувати в колективі культ справедливості. Не можна нікого ні карати, ні хвалити не заслужено.

7. Помічати позитивне потрібно якомога частіше, шукати для цього щонайменші приводи.

8. Осуджувати треба якнайменше, іноді варто бути поблажливим.

9. Заохочувати до праці, намагатися зробити її приємною.

10. Створити безпечне середовище для дітей – не ставити високо важкі чи гострш предмети, не використовувати у приміщенні незаземлені розетки, не залишати без нагляду електроприлади, не використовувати шкідливі іграшки.

11. У сім’ї повинна панувати атмосфера підтримки та взаємопорозуміння, створюватися ситуація успіху для дитини. Щоб підтримати дитину, необхідно спиратися на її сильні сторони, уникати акцентування на невдачах, показувати задоволення дитиною. Потрібно спілкуватися з дитиною, активно використовувати гумор, дозволяти дитині самі й вирішувати деякі проблеми. Підтримувати її хороші прагнення, намагатися не бути категоричним.

12. Демонструвати оптимізм , вірити у свою дитину.

13. Готувати дитину до співпраці, співіснування в колективі, прививати їй корисні звички, здатність до самообслуговування; позитивно й доброзичливо налаштовувати на оточення,в якому вона повинна перебувати.

14. Уміти помічати гарне, ділитися з цим дітьми.

15. Безперервно любити дітей, прагнути і вміти виявляти любов до них,показувати їм свою любов – вона мають це постійно відчувати.

І завершимо наші роздуми з приводу умов для розвитку дитини словами відомого педагога Шалви Амонашвілі: «Благородство виховується благородством. Воля виховується волею. Любов виховується любов’ю».

(Аполінарія Ділагевич Психологічний комфорт як запорука розвитку дитини/ Аполінарія Ділагевич/ Психолог довкілля. – 2011. – №3(20). – с.41-44. )



Кiлькiсть переглядiв: 723

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.